Весільна рок-програма з елементами гуцульського фольку – таке веселе шоу пропонують молодятам чернівецькі музиканти "Гуцул Каліпсо".

Команда жодним чином не ставить себе в один ряд з весільними "лабухами", адже виконує зовсім іншу музику. Суміш хіп-хопу, регі, фанку й навіть хеві-металу – чим не приємна несподіванка для гостей найрадіснішого в житті свята?

Про свої пригоди на весіллях журналу "Давай одружимось!" розповів лідер гурту "Гуцул Каліпсо" Андрій РУДІК.




ПРО ВЕСІЛЬНИХ МУЗИК

Грати на весіллях нам доводилося кілька разів. Щоб всі розуміли, наперед пояснюємо нареченим, що ми не граємо, як лабухи, ми – не весільні чуваки, які п’ять годин виконують "фанерні" пісні з телевізора. Хто бажає естради – то, як правило, крім нас, дозамовляють ще весільних музик, котрі мають "іоніку" й лабають все: від Стаса Михайлова й до Макса Леонідова.

ПРО АТМОСФЕРУ НА ВЕСІЛЛЯХ

Атмосфера на весіллях, звісно, відрізняється від тієї, яка присутня на наших концертах. На весіллях є батьки молодої й молодого, які зазвичай себе скромніше поводять, ніж люди на фестивалях. Навіть найближче оточення молодих трохи скутіше почувається, ніж у пивному пабі на нашому концерті. Але то все залежить від ступеню дії алкогольних напоїв на фуршетному столі. Якщо людина хоче відриватися, скакати, то не завжди весілля – найкраща нагода.



ПРО ПОНТИ

Без понтів не відбувається жодне буковинське весілля. Це ж фішка така, певно. У румунських селах, знаю, коли гроші дарують, то публічно оголошують: "Іон Петреску подарував 100 доларів". Тоді сусід Іона повинен подарувати 102, як мінімум, аби не впасти лицем у багнюку. Понти – це запросити Іона Суручану на весілля. А потім всім казати: "Я такий понтовий Вася, запросив Іона Суручану на своє весілля. Він співав, а я жер бутерброд з ікрою". Гадаю, то все – мильна бульбашка: коли той лімузин від’їжджає від наречених, а водій починає рахувати зароблені бакси, тоді всі понти молодят і закінчуються.

ПРО ВЛАСНЕ ВЕСІЛЛЯ

Моє весілля відбулося по-простому, але зі смаком. Ми не замовляли жодних кортежів. Єдине, що в нас було – це лабухи, які грали того вечора в ресторані. І були вони там тільки через те, що вони резиденти закладу, і це їх єдиний заробіток. Але мої пацани мені зробили кльовий подарунок: духовики Сіма і Саня прийшли раніше за всіх, стали біля музикантів зі своєю апаратурою, і весь вечір грали рок-хітяри. Вийшло так, що лабухівське "гуц-гуц-гуц" грали весільні музиканти, а рок-сети – мої хлопці.

Всю погоду на весіллі робить другий і третій день свята. Повірте: ніколи наречені не згадають, як то було в ресторані, коли файно вбрані гості прийшли, привітали і напилися. А ось, коли ти відпочиваєш на річці чи біля багаття з друзями – це найкрутіше у тому святі. Ми, наприклад, поїхали в Мигово доїдати голубці, які залишилися з ресторану.

ПРО РЕПЕРТУАР

Іноді доводиться "врізати" свій репертуар на весіллях. На диво, відмовлятися від "Звізди" не доводилося. Її завжди нормально сприймають, хоча пісня доволі інтимна і трохи брутальна. Наречені, як правило, дуже радіють від неї й підспівують: "а я хотів, а я хотів до твоєї звізди". Правда, просять іноді "Пастора" чи "Кур*у" не грати. Бо там же старші люди сидять! Або три попи за столом – вони можуть того не зрозуміти. А наприкінці вечора, як правило, підходить сам наречений і так шепоче: "Хлопаки, давайте ще "Пастора" зіграйте – попи вже пішли додому".




ПРО ДРУЗІВ

Коли наш друг Тютя одружувався на темношкірій британці, весілля вони відзначали на пляжі У Чернівцях. Туди прийшли майже всі чернівецькі рок-музиканти. Накрили столи, зробили антураж з буковинських килимів. То було справді дивовижно і оригінально. Щоправда, наступного дня ми їхали на фестиваль у Рахів – мене довго намагалися розбудити. Голова боліла страшенно.

ПРО КАР'ЄРУ ТАМАДИ

Якось мене попросили друзі потамадувати. Я кажу: "Я ж не тамада, рєбята. Я ж не люблю ці жарти про тещу, невістку". Все-таки переконали. Кажу: дивіться, я можу провести те свято, але якщо буде якась халепа – то я не винен. Довелося тамадувати з батьком молодої. Він виявився таким завзятим дядьком. Зрозуміло, що я знав наречених і їхніх друзів, але старших людей не знав. А він знав усіх і спокійно керував тим парадом, наче даішник дорожнім рухом. Але робити це заради грошей я би не став, бо цю справу треба любити.

Микола КОБИЛЮК

Надсилайте короткий опис і декілька фото з вашого весілля на wedding@molbuk.ua

Редакторський відділ із задоволенням допоможе опублікувати
Вашу історію на нашому сайті або в журналі!