Умови конкурсу



Лише зареєстровані користувачі можуть додавати та голосувати за фото. Зареєструватись
Фотоальбоми
Я з батьками ходила до монастиря, що у селі Хрещатик Заставнівського району, від самого малечку. А Сашка почав навідуватися до нього приблизно рік тому. 31 січня 2016 року місцевий монах сказав моїй мамі, що один із хлопців хоче зі мною познайомитися. А потім Сашка разом із друзями відвіз мене додому і сказав, що ввечері заїде за мною. Так відбулося наше знайомство. Наші стосунки розвивалися дуже стрімко, були сповнені романтики, і вже на четвертий місяць зустрічей Олександр зробив мені пропозицію-сюрприз. Ми приїхали у комплекс "Сокільське", де нібито мимоволі (Сашка насправді все це ретельно спланував) стали учасниками відеоролику. Візажист, перукар, неймовірна сукня, чудовий пейзаж та антураж, команда професіоналів – і я вмить перетворилася на казкову принцесу, а мій Сашка – у елегантному костюмі (таким я його ще ніколи не бачила). Почалася зйомка, потім - перезйомка, мені поправляють зачіску, макіяж… І раптом переді мною з’являється Сашка з величезним букетом квітів та червоною коробочкою з перснем. Звичайно, я не могла відмовити коханому! 14 жовтня 2016 року, на Покрову, ми повінчалися у нашому монастирі у селі Хрещатик. Одягли українське вбрання, у мене на голові був прекрасний вінок з живих квітів. А весілля відбулося 15 жовтня. Воно було просто незабутнім!
Я зустрів Альону у день її народження – 25 січня 2014 року. Вона йшла така гарна! А я, одягнений у камуфльовану форму, повертався з полігону (якраз підписав контракт зі Збройними Силами України). Вона мені посміхнулася. Ми розминулися… А потім знайшли одне одного у соціальних мережах. Потім був виїзд в АТО... Альона мене дуже підтримувала. Вона була моїм "вікном" у "нормальний" світ. У нас було бойове завдання, під час якого я отримав гостре мінно-вибухове поранення. У госпіталі прийшов до себе наступного дня. Перше, що захотів, – подзвонити Альоні. Вона радісна підняла слухавку: "Привіт! Де ти пропав?" А я тихо, бо не мав сили, кажу: "Я поранений"… Вона приходила до мене у госпіталь. Мені було так прикро! Бо сил підійнятися не було. Сидіти в інвалідному візку теж не міг. Така гарна дівчина до мене приходить, а я не в бойовій формі! Саме завдяки їй через два тижні я зміг вийти на вулицю. Альона мене притримувала. Тоді я ще більше відкрив своє серце для неї. Завдяки коханій моя реабілітація пройшла набагато швидше, ніж в інших хлопців. Кохана повернула мене до життя. Через рік мене комісували. 31 грудня 2015 року, за п’ять хвилин до Нового року я зробив коханій пропозицію. Відбулося це біля пам’ятника невідомому солдату на Соборній площі. І в 2016 рік ми вже увійшли разом як пара. Весілля ми відгуляли 17 липня 2016 року. З підготовкою свята дуже допомогли мої бойові побратими – від ідей до фінансів. У цей важливий день моя сім’я була зі мною у повному обсязі.
"Кохання живе три роки" – писав Ф. Бегбедер. Можливо, у цих словах є доля правди, але я впевнена, що коли ти знайшов саме "ту" людину, то кохання буде вічним. Наші почуття не з'явились раптово, бо за банальним розвитком подій познайомились ми на роботі, спершу навіть особливої цікавості один до одного не виявляли. І раптом Він запрошує мене на каву, здавалось би, ну що тут такого – звичайний вечір у компанії співробітника. Та все ж я довго не могла наважитись, переводила в жарт, казала, що треба подумати… Переконала мене подружка й кума, запевнивши, що "від того, що ти вип'єш з ним кави, небо на голову не впаде!". Зненацька настає момент, коли серце раптово починає завмирати… просто похід на каву перейшов у розмову аж до ранку! Далі з’ясувалось, що ще залишились чоловіки, котрі вміють зробити жінку щасливою й оточити турботою, та головне – ми стали один для одного надійним тилом і підтримкою: коли потребували спокою від суєти життя – втікали за місто й насолоджувались заходом сонця на березі Дністра. Відтепер для нього щастям стала моя посмішка, а для мене найбільшою радістю є те, що поряд зі мною справжній чоловік! Незабутнім сюрпризом стало освідчення, хоча день розпочинався звично, ми поїхали в гори й насолоджувались красою природи навколо. Але вже за вечерею Він запропонував мені стати його частинкою на все життя! Наша казка триває й зараз, хоча й продовжується вже як сімейне життя, адже коли ви оточуєте один одного коханням, життя стає щасливим сповна.
Ми познайомилися п’ять років тому через соцмережі. Але тоді наші щирі дружні стосунки, на жаль, чимось більшим так і не стали. Навесні 2016 року, у березні, відбулася наша несподівана зустріч. Багато спогадів та розмов знову розбудили магнетизм одне до одного. Відтоді і розпочалася наша історія кохання. Освідчився та запропонував руку та серце своїй коханій я під час літнього відпочинку у Болгарії. Каблучку-сюрприз поклав на стіл між нашими келихами з вином. Олеся спочатку не помітила червоної коробочки. Та все стало зрозуміло, коли я став на коліно... Наше весілля було святом для найближчих. Розписалися ми 1 жовтня. А вже 7 жовтня обвінчалися. У стилістиці весілля ми поєднали рустік і бохо. Хотілося легкості і ненав’язливості у кольорах, тому обрали приємні теплі відтінки. Рустік – європейський, сільський та природній стиль, а бохо – богемний, ексцентричний та творчий. Саме такі поєднання ми хотіли бачити на власному святі. Одним із захопливих моментів була фото-відеосесія на скелях (поблизу Заліщиків у селі Хрещатик), з яких відкривається неймовірна панорама на місто та навколишні краєвиди.
Ми познайомилися на весіллі спільних друзів 7 серпня 2014 року. Рома якраз приїхав на тиждень до бабусі і потрапив на весілля (він проживає у Росії). Після знайомства ми поспілкувалися два дні, і йому вже потрібно було повертатися додому. Потім була короткочасна зустріч у Львові. А наприкінці літа я поїхала до Москви на три дні. Протягом цілого року у нас було «життя на колесах»: то я до Москви – на тиждень, то Рома до Чернівців на тиждень. А їхати доводилося в один бік понад 30 годин! Незабутня пропозиція відбулася у липні 2015 року – просто на вулиці О. Кобилянської у Чернівцях. Роман зробив мені сюрприз, несподівано приїхавши з Румунії, де він був у відрядженні. Звісно, я відповіла «так» своєму коханому! 5 червня 2016 року ми одружилися. Весілля організували в стилі прованс, поєднавши свої улюблені кольори – зелений та фіолетовий – з ніжною лавандою. А родзинкою свята стало те, що я сама випікала весільний торт на власне весілля. Збирала торт у весільній сукні просто на весіллі, при всіх гостях. Це було неповторне шоу!