Умови конкурсу



Лише зареєстровані користувачі можуть додавати та голосувати за фото. Зареєструватись
Фотоальбоми
Ми познайомилися у ресторані в Дубаї, де я працювала. Я обслуговувала стіл поважного гостя нашого закладу – Асада. Але стався курйоз: я не змогла відкоркувати пляшку вина перед гостями. Пляшка обов’язково має відкриватись біля столу з демонстрацією і описом вина, а довелося відносити її барменові. Але Асад не видав мене менеджерові. Після того він кілька тижнів намагався випросити у мене номер телефону, але я не погоджувалася. Проте Асад таки примудрився знайти мене через Facebook. Так почалися наші романтичні зустрічі. Через місяць після нашого першого побачення до мене в гості прилетіли батьки. Я запросила Асада та батьків на ланч. Саме тоді коханий зрозумів, що я буду його дружиною. Через чотири місяці він мені освідчився, одягнувши прекрасну обручку – з аквамарином під колір моїх очей і діамантиками навколо. 27 лютого 2016 року відбувалося наше весілля у Дубаї на березі моря, на території готелю з виглядом на острів Пальму. Це була невеличка церемонія на 30 осіб. Все було, як у кіно! У червні 2016 року ми відгуляли гучне українське весілля, яке організували всього за тиждень! Воно було в найкращих буковинських традиціях, з молдовськими танцями і музиками. З арабського був лише сам наречений, який дуже навіть гармонійно влився у процес свята.
Познайомились ми в університеті. Ми були старостами наших груп і на зібранні старост познайомились. Спілкуватись почали не одразу. На другому курсі в соцмережі були перші кроки до початку чогось нового. З кожним днем спілкування ставало все активнішим та дізнавались більше одне про одного. Одного дня сталася кумедна ситуація, ми дізнались, що увесь час спілкування начебто і я, і мій ще на той момент просто хороший знайомий, думали про те, що ми не самі, тобто він йшов додому з одногрупницею, а я з одногрупником, саме тому були здогадки того, що ми в стосунках. Проте потім вияснилось, що це лише здогадки. Час усе вирішив за нас і ми почали зустрічатись. Це не було коханням з першого погляду, чому я несказанно була рада. Оскільки наше кохання народжувалось поступово і росте з кожним днем все більше. 4 роки випробовувань, змін та витримки, і впевненність в тому, що це саме воно. 02.09.2015 р. о 00:00 я почула довгоочікувані слова "Ти будеш моєю дружиною?". До весілля ми готувались цілий рік, все продумували до деталей. Наше свято пройшло в колі найрідніших та друзів, сповнене ніжності та щирості. Вперше і в останнє переконались, що для справжнього кохання потрібна витримка часом! І не дивлячись ні на що і ні на кого, не зраджувати своїй вірі та мріям, будувати своє щастя тільки удвох, жертвуючи своїм Я заради коханої людини!
Спільні плани на життя лунали з перших наших вуст. …Жили в гуртожитку і ніколи не помічала Івана. Але одного разу ми з подружкою вирішили піти в клуб. Хто б знав, що саме там і почнеться наша історія …Ми почали зустрічатися, правда, Іван не одразу запам’ятав як мене звати, бо такого імені не чув – Лівія. Зробив він мені пропузицію дуже романтично Покликав на побачення, як зараз пам’ятаю на 22:00 год на вул.Кобилянської, я навіть не очікувала цього, бо знала, що він у мене романтик і любить робити сюрпризи, але не на стільки… Квіти, коханий стоїть на одному коліні говорячи такі слова любові, що навіть зараз мурашки по тілу біжать. Планували весілля: замовили ресторан, фотографа, квіти, дизайн, музику та багато іншого. Я довчилася, він вже працював. Але один телефонний дзвінок і всі мрії згасли в один момент… Мого коханого забрали на війну Ми не знали, що має бути але лиш одна надія і одна думка про те, що ми будемо разом і одні молитви, які лунали на захист мого коханого, зберегли його. Весільну сукню я обирала за декілька днів до весілля, бо до кінця не знали що має бути. Весілля ми відгуляли під час відпустки яку йому дали під час служби. Ми розписалися і зіграли найчарівніше і найємоційніше весілля. На третій день після весілля мій коханий знову поїхав на війну… Пройшло півроку і він вернувся назавжди до мене до нашої історії кохання… Головне - вірити. А справжне кохання переживе все!
Зі своїм майбутнім чоловіком я вчилася у паралельних групах. Мені багато про нього розповідали і враження про нього склалось негативне. Коли на 5 курсі нас об'єднали в одну групу, я була розчарована. Але моє ставлення до Васі змінилося, коли я з ним особисто познайомилась. Протягом останнього курсу ми з ним дружили. Після навчання ми роз'їхались по різним місцям і нас розділяли 400 км. Після навчання ми почали дуже активно спілкуватися з дня у день, він присилав мені квіти і подарунки на свята. Після року спілкування він приїхав святкувати Новий рік в Чернівці. 30 грудня зайшов до мене в гості і з порогу поцілував. Тоді я не знала як на це реагувати, бо ми ще не були парою, але саме з того часу ми вже були разом. Нас і надалі розділяла відстань, але через півроку Вася переїхав жити в Чернівці, а перед моїм Днем народження зробив пропозицію руки і серця. У червні ми зіграли весілля, на якому буди присутні лише найближчі родичі і друзі. Не дивлячись на те, що цілий день йшов дощ, свято все одно у нас було веселим і щирим!
До того, як ми почали зустрічатися, були знайомі рік. Спільні друзі, весела компанія, вечірки та прогулянки. І раптом між нами промайнула іскра – і ми вже пара. Наші почуття перевірені часом. Адже кохання, яке починається із дружби, – надійний фундамент для майбутньої сім’ї. Після двох років романтичних стосунків ми вирішили одружитися. Не було спеціальної пропозиції, ми просто зрозуміли, що маємо бути разом назавжди. Весілля відгуляли у європейському стилі 6 серпня 2016 року. Це незабутня подія для нас! А зовсім недавно, 19 січня 2017 року, народилася наша найбільша любов – донечка Вероніка.
Наша історія розпочалася із соціальних мереж, де ми із Юрієм познайомились. Спілкування розвивалось досить швидко, через два місяці після знайомства ми почали зустрічатись, а вже через рік коханий запропонував стати його дружиною. Цей момент, напевно, був одним із найромантичніших, оскільки саме зізнання відбулося у Парижі. Моя відпустка минала, а попереду майже півроку спілкування на відстані, адже Юрко деякий час працював у Франції. І цей дорогоцінний час ми вирішили провести разом, прогулявшись містом. Саме на фоні Ейфелевої вежі, майже "наодинці", коханий сказав найбажаніші слова: "Виходь за мене!", і, звичайно, я погодилась. Після повернення Юрка додому ми розписалися. А наступного року відгуляли весілля і обвінчалися. Весілля організували у стилі Love is (замовили запрошення, торт у такому стилі), а також у деяких елементах був збережений ніжно-бузковий відтінок. На святкування запросили лише найближчих, тому панувала радісна і надзвичайно тепла атмосфера. Протягом понад три роки, відколи ми разом, я жодної миті не сумнівалася у своєму виборі. Навпаки, із часом наше кохання лише міцнішає.