Vivienne Mort: "Якщо є почуття – вам пощастило"
Минулого року український інді-рок-гурт Vivienne Mort відкатав два великих тури, став учасником головних фестивалів України та вперше виступив за кордоном. Колектив уже зайняв свою нішу в культурному просторі нашої країни.
Солістка гурту Vivienne Mort Даніелла Заюшкіна поділилася із читачами журналу «Давай одружимось!» спогадами про дитинство та планами на майбутнє.
Про батьків
– До моїх чотирьох років ми жили на краю міста. І будинок наш був крайнім на районі, після нього починався ліс. Там жило багато біженців і переселенців. Пригадую, мама лишила мене біля магазину, а через три години пошуків знайшла у циган. Їх там в однокімнатній квартирі було 25, і це ще без мене, а зі мною 35. Було весело! Я тоді майже нічого не боялася. Трохи боялася розчарувати тата, бо він дуже класний.
У мої чотири він вчив мене давати пас п’яточкою і правильно складати кулак для захисного удару. Я відчувала, як сильно він мене любить і виховує на свій лад.
На 8 років тато купив мені «соньку» і сам на ній грався. Тато слухав The Offspring, Guano Apes і М. Круга. Він брав мене на руки і мотиляв, і підкидав, і знищив всіх моїх ворогів, але іноді діставалося і мені. А мама всіх шкодувала: мене, інших людей, тварин, стареньких, нікому непотрібні речі. Коли я засинала і трималася за її руку, мені завжди було шкода мамин мізинчик. Всі пальці були великі і могли за себе постояти, а він – найменший, його потрібно було охороняти більше за інших. А ще я перед сном регулярно плакала від надто раннього усвідомлення, що нам колись доведеться розлучитися, а вона говорила: «Та це ще знаєш коли!», а я б хотіла ніколи.
І тому вона 10 років водила мене на балети і в музичні школи та чекала в коридорі з бутербродом, в який могла вмістити цілий салат, в тому числі червоний перчик. Коли я перестала їсти м’ясо, вона сказала: «Добре» і теж перестала. Мама сентиментальна, ласкава і дуже відповідальна. Коли я була Червоним Капелюшком, Попелюшкою, Ялинкою і Бабою Ягою, там кожна блистинка в костюмі знала своє місце, і кожна квіточка була пришита згідно законів гармонії у Всесвіті. Вона називала мене Місюсь, а це з Чехова. Мама передала мені трохи свого світу – тонкого та ніжного, як білий повітряний храм. У мені ще досі живуть два їхні світи: мамин тихий і татовий гучний.
Про розваги і написання пісень
– До 5 років у мене було багато вільного часу. Потім батьки побачили, що я люблю співати, танцювати і виступати і віддали мене в музичну школу, на балет, і потім ще багато куди. Але завжди можна знайти час на важливі речі і, наприклад, піти в гості до друзів Свєти і Вадіка. У них було двоповерхове ліжко, і ми з нього стрибали. А можна було потрощити в пакеті мівіну і не запарювати її водою. І вилізти на трансформаторну будку, і палити кришечки з пластмаси, і отримати шрам, і піти у таємничий двір, і бути Баффі – переможницею вампірів, і кидати з балкона калабаню...
З десяти років я почала писати пісні, і це стало моєю улюбленою розвагою. Напишу і плачу: «Як сумно! Як геніально! Потрібно негайно написати ще!» Потім, доки вчила окремо руками багатоголосні інвенції Баха, здружилася з ним і стала більш скромною, аж засоромилася себе, але писати свої пісноспіви не припинила. Хороші вони чи погані – з десяти років пісні завжди були зі мною. Коли все кудись зникає, вони лишаються.
Про найяскравіший дитячий спогад
– Мені на третій раз дозволили забрати з вулиці кота. Я не вірила своєму щастю. І не вірила, що кіт, помитий принесеним сусідкою дустом, сидить мокрий за спиною в тата і муркоче. Це, швидше, про тата. Він казав, що коти – це не серйозно, і хай до нього не наближаються. А тут кіт сидить за ним. Я тоді все думала: то буває по-різному? А ще часто згадую, як мені було років 6, я пішла купатися у високі хвилі, а моя бабуся бігла за мною, впала на хлопчика і мало його не роздавила, але підвелася і побігла за мною далі – «бо там Даночка в небезпеці». Це смішне про бабусю і правдиве про її любов. В нас з нею було багато пригод.
Я з захопленням згадую, як любила бути смішною. Не красивою, не особливою, а смішною. Це з цього почалося: спочатку я побачила, що я смішна і вмію розсмішити людей, а вже потім дізналася, що можу співати, щоб їм ставало сумно. Більше за все на світі я любила виступати і «збирати лайки». Одного разу на якомусь святі був конкурс «Хто не боїться взяти пітона?» Звучить трохи по-дурнуватому, і суті вже не пригадую, але добре пам’ятаю, що пітон важив 20 кг, а я 24, і я виперлася за ним тільки тому, що це була сцена, і всі на неї дивляться. За слова відповідаю – у мене фотка є, де ми з пітоном у променях слави (усміхається, – авт.).
Про те, ким мріяла стати
– Ніким не мріяла стати. Хотіла продовжувати бути і не знати печалі. І все життя робити те, від чого мені радісно.
Про любов до музики
– Музика – це доказ існування Бога. Звірі – також доказ існування Бога. Ви ж не питаєте мене, чому я люблю звірів? Є на світі речі, які ніколи не втрачають своїх чар.
Про перший виступ
– У 5 років співала на вокальному конкурсі, виграла ведмедя. Із тих пір в цій ролі я виступала для вчителів та батьків на шкільних святах, для ветеранів на 9 травня співала фронтові пісні. Я відчувала, що ці старі люди скоро підуть, і мені хотілося розрадити їх. Але співати і плакати – це справжнє випробовування. Коли не виходить ні те, ні інше. Потім почала ходити на проби в різні колективи, а згодом зібрала свій.
Про те, як бути музикантом в Україні
– Я за всіма спостерігаю і думаю, що у всіх все так, як і має бути. Хто працює і знає чого хоче – має результат. Хто не знає, чого хоче, але працює – теж має результат. Хто не знає, чого хоче і не працює – той жаліється, як складно бути музикантом в нашій країні. Головне для мене зараз – навчитися цінувати свою музику і приділяти їй більше уваги. Як бачите, моє питання ніяк не пов’язане з моєю країною.
Про те, чим займається у вільний час
– Люблю ходити в гості до рідних. Люблю подорожувати. А ще дивитися фільми з кимось, кого люблю. Або любити того, з ким можна дивитися фільми.
Про те, як пишуться тексти
– Розпереживаюся – і напишу. Тому нас слухають емоційні люди.
Про музу у творчості
– Я знаю тільки десяту музу – безсоння. Коли дійсно щось таке важке відбувається, і цю важкість можна використати. Але якщо я поведуся з десятою музою по-міщанськи і буду переживати за свій сон і несвіжий вигляд на ранок – не буде жодного творіння і магії.
Про роль сім’ї
– Всі мої рідні – в мені. Всі мої рідні назавжди зі мною. Коли ми когось втрачаємо, то раптом розуміємо, що ніде немає такого, схожого на нього. І немає того тебе, яким ти був разом із цією людиною. А бути таким з кимось іншим ти не зможеш. Графік може бути навантаженим, багато невирішених питань можуть не давати спокою. Але коли приходиш до близьких – старайся бути з ними. Не перероблювати їх, не вчити бабусю, що правильно казати «грейпфрут», а не «грейфрукт», а насолоджуватися тим, що ви разом і вам класно.
Про найкращого чоловіка
– Основний компонент – наявність почуттів. Якщо почуття є – це означає, що вам дуже пощастило і нехай вже чоловік буде, який є.
Про ідеальний вік для створення сім’ї
– Ідеальний вік – коли хочеться.
Про те, над чим нині працюють
– Ми завершуємо свій тур зі струнним квартетом і паралельно працюємо над новим великим альбомом.
БЛІЦ
- Улюблений колір – чорний, фіолетовий.
- Улюблений фільм – «Людина дощу», «Гран Торіно», «Пролітаючи над гніздом зозулі», «Шосте чуття».
- Улюблена книжка – «Бойня номер 5, або хрестовий похід дітей», «Брати Карамазови», «Ім’я рози».
- Улюблена їжа – яблука, апельсини.
- Улюблений напій – зелений чай.
ДОСЬЄ
Viviénne Mort (вимовляється як Вів’єн Морт)
Український інді-рок-гурт, який було засновано Даніелою Заюшкіною у 2007 році.
Перші спроби створення гурту були у 2007 році, саме тоді вокалістка і автор пісень Даніела Заюшкіна створює перші композиції та збирає музикантів. У 2008 році зроблено запис двох пісень на студії звукозапису «Гніздо» – «Лети» і «День, коли святі…»
2016 року гурт випустив четвертий міні-альбом ROSA, який вийшов 15 березня. 2 квітня стартував тур із презентацією нового альбому, який почався у Польщі і закінчився концертом у Києві.
Також гурт випустив свій четвертий кліп на пісню з нового альбому, який знімався у Індії, у Мумбаї, де пробула Даніела Заюшкіна з 1 по 15 березня.
16 листопада виходить кліп на пісню «Пам’ятаєш», презентовану ще в 2014 році.
Діана ВАТАМАН
Солістка гурту Vivienne Mort Даніелла Заюшкіна поділилася із читачами журналу «Давай одружимось!» спогадами про дитинство та планами на майбутнє.
Про батьків
– До моїх чотирьох років ми жили на краю міста. І будинок наш був крайнім на районі, після нього починався ліс. Там жило багато біженців і переселенців. Пригадую, мама лишила мене біля магазину, а через три години пошуків знайшла у циган. Їх там в однокімнатній квартирі було 25, і це ще без мене, а зі мною 35. Було весело! Я тоді майже нічого не боялася. Трохи боялася розчарувати тата, бо він дуже класний.
У мої чотири він вчив мене давати пас п’яточкою і правильно складати кулак для захисного удару. Я відчувала, як сильно він мене любить і виховує на свій лад.
На 8 років тато купив мені «соньку» і сам на ній грався. Тато слухав The Offspring, Guano Apes і М. Круга. Він брав мене на руки і мотиляв, і підкидав, і знищив всіх моїх ворогів, але іноді діставалося і мені. А мама всіх шкодувала: мене, інших людей, тварин, стареньких, нікому непотрібні речі. Коли я засинала і трималася за її руку, мені завжди було шкода мамин мізинчик. Всі пальці були великі і могли за себе постояти, а він – найменший, його потрібно було охороняти більше за інших. А ще я перед сном регулярно плакала від надто раннього усвідомлення, що нам колись доведеться розлучитися, а вона говорила: «Та це ще знаєш коли!», а я б хотіла ніколи.
І тому вона 10 років водила мене на балети і в музичні школи та чекала в коридорі з бутербродом, в який могла вмістити цілий салат, в тому числі червоний перчик. Коли я перестала їсти м’ясо, вона сказала: «Добре» і теж перестала. Мама сентиментальна, ласкава і дуже відповідальна. Коли я була Червоним Капелюшком, Попелюшкою, Ялинкою і Бабою Ягою, там кожна блистинка в костюмі знала своє місце, і кожна квіточка була пришита згідно законів гармонії у Всесвіті. Вона називала мене Місюсь, а це з Чехова. Мама передала мені трохи свого світу – тонкого та ніжного, як білий повітряний храм. У мені ще досі живуть два їхні світи: мамин тихий і татовий гучний.
Про розваги і написання пісень
– До 5 років у мене було багато вільного часу. Потім батьки побачили, що я люблю співати, танцювати і виступати і віддали мене в музичну школу, на балет, і потім ще багато куди. Але завжди можна знайти час на важливі речі і, наприклад, піти в гості до друзів Свєти і Вадіка. У них було двоповерхове ліжко, і ми з нього стрибали. А можна було потрощити в пакеті мівіну і не запарювати її водою. І вилізти на трансформаторну будку, і палити кришечки з пластмаси, і отримати шрам, і піти у таємничий двір, і бути Баффі – переможницею вампірів, і кидати з балкона калабаню...
З десяти років я почала писати пісні, і це стало моєю улюбленою розвагою. Напишу і плачу: «Як сумно! Як геніально! Потрібно негайно написати ще!» Потім, доки вчила окремо руками багатоголосні інвенції Баха, здружилася з ним і стала більш скромною, аж засоромилася себе, але писати свої пісноспіви не припинила. Хороші вони чи погані – з десяти років пісні завжди були зі мною. Коли все кудись зникає, вони лишаються.
Про найяскравіший дитячий спогад
– Мені на третій раз дозволили забрати з вулиці кота. Я не вірила своєму щастю. І не вірила, що кіт, помитий принесеним сусідкою дустом, сидить мокрий за спиною в тата і муркоче. Це, швидше, про тата. Він казав, що коти – це не серйозно, і хай до нього не наближаються. А тут кіт сидить за ним. Я тоді все думала: то буває по-різному? А ще часто згадую, як мені було років 6, я пішла купатися у високі хвилі, а моя бабуся бігла за мною, впала на хлопчика і мало його не роздавила, але підвелася і побігла за мною далі – «бо там Даночка в небезпеці». Це смішне про бабусю і правдиве про її любов. В нас з нею було багато пригод.
Я з захопленням згадую, як любила бути смішною. Не красивою, не особливою, а смішною. Це з цього почалося: спочатку я побачила, що я смішна і вмію розсмішити людей, а вже потім дізналася, що можу співати, щоб їм ставало сумно. Більше за все на світі я любила виступати і «збирати лайки». Одного разу на якомусь святі був конкурс «Хто не боїться взяти пітона?» Звучить трохи по-дурнуватому, і суті вже не пригадую, але добре пам’ятаю, що пітон важив 20 кг, а я 24, і я виперлася за ним тільки тому, що це була сцена, і всі на неї дивляться. За слова відповідаю – у мене фотка є, де ми з пітоном у променях слави (усміхається, – авт.).
Про те, ким мріяла стати
– Ніким не мріяла стати. Хотіла продовжувати бути і не знати печалі. І все життя робити те, від чого мені радісно.
Про любов до музики
– Музика – це доказ існування Бога. Звірі – також доказ існування Бога. Ви ж не питаєте мене, чому я люблю звірів? Є на світі речі, які ніколи не втрачають своїх чар.
Про перший виступ
– У 5 років співала на вокальному конкурсі, виграла ведмедя. Із тих пір в цій ролі я виступала для вчителів та батьків на шкільних святах, для ветеранів на 9 травня співала фронтові пісні. Я відчувала, що ці старі люди скоро підуть, і мені хотілося розрадити їх. Але співати і плакати – це справжнє випробовування. Коли не виходить ні те, ні інше. Потім почала ходити на проби в різні колективи, а згодом зібрала свій.
Про те, як бути музикантом в Україні
– Я за всіма спостерігаю і думаю, що у всіх все так, як і має бути. Хто працює і знає чого хоче – має результат. Хто не знає, чого хоче, але працює – теж має результат. Хто не знає, чого хоче і не працює – той жаліється, як складно бути музикантом в нашій країні. Головне для мене зараз – навчитися цінувати свою музику і приділяти їй більше уваги. Як бачите, моє питання ніяк не пов’язане з моєю країною.
Про те, чим займається у вільний час
– Люблю ходити в гості до рідних. Люблю подорожувати. А ще дивитися фільми з кимось, кого люблю. Або любити того, з ким можна дивитися фільми.
Про те, як пишуться тексти
– Розпереживаюся – і напишу. Тому нас слухають емоційні люди.
Про музу у творчості
– Я знаю тільки десяту музу – безсоння. Коли дійсно щось таке важке відбувається, і цю важкість можна використати. Але якщо я поведуся з десятою музою по-міщанськи і буду переживати за свій сон і несвіжий вигляд на ранок – не буде жодного творіння і магії.
Про роль сім’ї
– Всі мої рідні – в мені. Всі мої рідні назавжди зі мною. Коли ми когось втрачаємо, то раптом розуміємо, що ніде немає такого, схожого на нього. І немає того тебе, яким ти був разом із цією людиною. А бути таким з кимось іншим ти не зможеш. Графік може бути навантаженим, багато невирішених питань можуть не давати спокою. Але коли приходиш до близьких – старайся бути з ними. Не перероблювати їх, не вчити бабусю, що правильно казати «грейпфрут», а не «грейфрукт», а насолоджуватися тим, що ви разом і вам класно.
Про найкращого чоловіка
– Основний компонент – наявність почуттів. Якщо почуття є – це означає, що вам дуже пощастило і нехай вже чоловік буде, який є.
Про ідеальний вік для створення сім’ї
– Ідеальний вік – коли хочеться.
Про те, над чим нині працюють
– Ми завершуємо свій тур зі струнним квартетом і паралельно працюємо над новим великим альбомом.
БЛІЦ
- Улюблений колір – чорний, фіолетовий.
- Улюблений фільм – «Людина дощу», «Гран Торіно», «Пролітаючи над гніздом зозулі», «Шосте чуття».
- Улюблена книжка – «Бойня номер 5, або хрестовий похід дітей», «Брати Карамазови», «Ім’я рози».
- Улюблена їжа – яблука, апельсини.
- Улюблений напій – зелений чай.
ДОСЬЄ
Viviénne Mort (вимовляється як Вів’єн Морт)
Український інді-рок-гурт, який було засновано Даніелою Заюшкіною у 2007 році.
Перші спроби створення гурту були у 2007 році, саме тоді вокалістка і автор пісень Даніела Заюшкіна створює перші композиції та збирає музикантів. У 2008 році зроблено запис двох пісень на студії звукозапису «Гніздо» – «Лети» і «День, коли святі…»
2016 року гурт випустив четвертий міні-альбом ROSA, який вийшов 15 березня. 2 квітня стартував тур із презентацією нового альбому, який почався у Польщі і закінчився концертом у Києві.
Також гурт випустив свій четвертий кліп на пісню з нового альбому, який знімався у Індії, у Мумбаї, де пробула Даніела Заюшкіна з 1 по 15 березня.
16 листопада виходить кліп на пісню «Пам’ятаєш», презентовану ще в 2014 році.
Діана ВАТАМАН
Додано: 21-02-2017, 18:10
Оцінка:
