«Ми з самого початку були разом. А потім зустрілись на вокзалі», – так характеризують свою зустріч Ольга та Олександр.

– Вже стало традицією, що травневі свята ми з друзями проводимо разом. А оскільки ми всі з різних куточків України, то одного травневого ранку всі практично одночасно прибули до столичного вокзалу святкувати день народження моєї подруги, – пригадує Ольга. – І немовби за якимось сценарієм з романтичної комедії наш спільний друг попросив «місцевого» товариша принести на вокзал квіти для іменинниці, а той товариш зранку передоручив цю справу своєму другові.




Так майже два роки тому на небесах у списку «невипадкових випадковостей» позначилася плюсиком і зустріч майбутньої сім’ї Авраменко.

– Недивним стало й те, що, узявши квиток цього ж дня до батьків, мій майбутній чоловік залишив його в кишені невикористаним, а вже за кілька місяців ми завітали до його домівки разом, – усміхається Ольга. – З того часу було багато подорожей і пригод, зустрічі на вокзалах Києва, Львова, Чернівців, Одеси і Сумщини, яскравих спогадів і відчуття того, що найцікавіші життєві моменти ще попереду, а дорога, довжиною майже 1000 км з одного куточка України в інший – зовсім не перешкода, а ще одна «родзинка» нашої історії.




Любов – це постійне відчуття легкості: в думках, вчинках, оточенні. Усвідомлення того, що все складається саме так, як повинно, і цей внутрішній стан невагомості підтверджує, що в плани Долі втручатись не слід. У вже звичному швидкому темпі мандрів почалося літо 2015, попереду було багато планів. Одна з моїх подруг у серпні виходила заміж, у коханого в цей день був ювілей – здавалося б, приводів для святкувань на майбутнє достатньо. Та опівдні, коли на вежі міської ратуші трубач на чотири сторони світу грає вже відому всім чернівчанам і захопливу для туристів мелодію «Марічки», на висоті кількох сотень метрів над містом прозвучали такі дорогі серцю слова освідчення. І знову, відчуття легкості і правильності прийняття рішень не покидало нас, тому, не вагаючись, перейшовши на сусідню вулицю, ми подали документи до РАЦСу, а за кілька хвилин вже обирали обручки в ювелірному магазині навпроти.




– Із датою весілля теж довго не вирішували – варіант був один: якщо місто стало свідком поєднання сердець сакраментальним «Так», то 607-й день народження Чернівців стане і днем створення нової сім’ї, – додає Олександр. – Враховуючи географічне розмаїття запрошених гостей (з усіх куточків України та сусідніх держав), познайомити їх з культурою та традиціями нашого міста стало одним із частин сценарію весілля. Прогулюючись вулицями Чернівців, захоплюючись ярмарком майстрів, усі відмітили надзвичайну гостинність і привітність місцевих жителів, і саме в цей день багато хто загадав бажання повернутися сюди ще не один раз.



А далі…була спільна робота над новим проектом – вже спільного життя як однієї сім’ї. Усвідомлення відповідальності не лише за себе, а й за свою другу половинку, однакові захоплення та розбіжності в смаках, протиріччя і компроміси. Тепер Саша вчиться малювати і вже полюбив море, а Оля тренує витривалість та готується до підкорення гір та спуску по річкових порогах.

– Рік подружнього життя пролетів, немов місяць, – кажуть закохані. – Та разом із тим, оглядаючись назад, ми згадуємо перші дні знайомства і здається, що це було в минулому житті. Слушно відмітила героїня комедії А. С. Грибоєдова те, що «щасливі годин не помічають».



Бажаємо кожному відчути в своєму житті саме цю «легкість» у стосунках та віднайти сили виростити з маленького зернятка взаємних почуттів рослину з глибоким та міцним корінням – справжню сім’ю!

Кожен має право на щастя, тож скористайтеся ним!

Леся ТОКАРЮК