Олександр та Анастасія познайомилися у досить, як на сьогодні, незвичний спосіб. Замість соцмереж та дискотек пара зустрілася у монастирі села Хрещатик, що на Заставнівщині. І ця зустріч стала вирішальною.

– Час від часу я приходив до монастиря, – розповідає Олександр. – Одного разу побачив Настю і почав придивлятися. Мені стало цікаво, скільки їй років, спочатку думав: 15-ть чи 16-ть. А потім дізнався, що за віком вона мені підходить (усміхається, – авт.). Місцевого монаха, який був знайомий із Настею та її батьками, я попросив якось посприяти, щоб я з нею поспілкувався. Монах сказав: «Дівчину потрібно буде відвезти додому».

– Я з батьками ходжу до цього монастиря від самого малечку, – розповідає Настя. – А Сашко почав навідуватися до нього приблизно рік тому, після поїздки до Єрусалима. 31 січня 2016 року місцевий монах сказав моїй мамі: «Запрошую вас на трапезу». Ми здивувалися, бо раніше ніколи не ходили на трапезу, нам було незручно. Але й незручно було відмовити. А вже на трапезі монах сказав, що один із хлопців хоче зі мною познайомитися. Після трапези ми збиралися додому. А монах каже: «Нехай Настя залишається, її відвезуть хлопці». Мама здивувалася: «Як? Настя одна, а хлопців троє». Але монах нас благословив.



Дорогою додому ми жартували, але номера свого я не дала, бо не розуміла, хто ж із цих хлопців хоче зі мною познайомитися. Тому віджартовувалася, що подумаю. Саша ж сказав: «Я приїду за тобою ввечері о сьомій годині».

Мені сподобалось, що Саша навіть не запитав моєї згоди на зустріч, а проявив впевненість та рішучість. Це зацікавило мене (усміхається, – авт.).
І ось уже вечір. Думаю, напевно, потрібно одягатися та готуватися до зустрічі… Номера немає, але напевно запам’ятав, куди потрібно приїхати…

– Я зупинився біля якихось воріт, – пригадує Олександр. – Але дивлюся, що для машини заїзду немає. Думаю, зайду. Виходить незнайома жінка, я запитав, чи тут живе Настя. А виявилося, що це сусідка Насті, ще й її шкільна вчителька. Вона й відвела мене до Настиного будинку.

Стосунки молодих людей розвивалися дуже стрімко, були сповнені романтики, і вже на четвертий місяць зустрічей Олександр зробив коханій пропозицію.




– Це була середа, я мала піти на корекцію нігтів, але не встигла і скасувала запис, – пригадує Анастасія. – Телефонує Сашко, я ж йому кажу, що я не на корекції, а він якось так шоковано: «Жееесть!!!» Я ще здивувалася: невже так не подобаються мої нігті? Він приїхав за мною і сказав, що їдемо у місце, де ми раніше були, але куди саме, не зізнавався.

І ось ми поїхали дорогою на Снятин. Їдемо годину, півтори, я вже зголодніла, втомилася. Думаю, може, їдемо до Сашиної бабусі, але й те село ми вже минули. І не можу пригадати: де ж це ми тут раніше були, бо ніколи цією дорогою не їхали.

А приїхали ми у комплекс «Сокільське». Раніше ми туди їздили, але іншою дорогою – через Сторожинець. Просто коханий вирішив мене заплутати (усміхається, – авт.). Зайшли до ресторану, а там всі столики зарезервовані, лише один вільний – наш. Вечеряємо, і тут я помічаю знайомого фотографа. Привіталися, він каже, що його замовили, щоб привабити більше клієнтів. І тут заходять дівчина і хлопець, і сідають за сусідній столик. Дівчина розмовляє по телефону. По розмові я зрозуміла, що щось у них пішло не так. Вона каже у слухавку: «Ви нас підводите, уже все сплачено!»




А через кілька хвилин вони підходять до нас і кажуть, що знімають відеоролик про комплекс. І в ньому мала брати участь пара – хлопець та дівчина, однак вони їх підвели і не приїхали. Почали нас просити, щоб ми відзнялися у відеоролику. Я почала натякати коханому, що не хочу. Вони ж нас вмовляли, обіцяли сплатити за вечерю, номер у готелі, запевнили, що все у них є: і візажист, і перукар, і гарні костюми…

І хоч як я не хотіла, Сашко мене все-таки вмовив хоча би подивитися, який же у них знімальний майданчик. Виходимо – а там дивовижний краєвид! Біля басейну столик, на столику – пляшка вина, фрукти, запалені свічки і все це на фоні мальовничих гір. Виглядало все це дуже романтично і красиво. Саша каже мені: «Давай спробуємо, будуть гарні фотографії!».

Мене забрали в один номер, а Сашу – в інший. У своєму номері я побачила три сукні, дві з них були просто шикарні! Поміряла першу сукню, а вона така чудова, просто моя! І все тут так серйозно: організатори спілкуються по рації, передають, який зараз етап підготовки: зачіска, макіяж…




Коли я спустилася на знімальний майданчик, побачила Сашу таким, яким ніколи ще не бачила: у костюмі, білій сорочці – елегантний, вишуканий. Мені повідомили, що говорити під час зйомок нічого не потрібно, просто необхідно стежити за проектором, де буде написано, що мені робити.

Мене посадили за столик. На проекторі було написано: подивися ліворуч, помилуйся краєвидом, потім – покажи язик відеооператорові. І ось виходить мій коханий… І чути хтось говорить: "Стоп, стоп, стоп! Недобре! Де музика?" Саша десь зникає, мені поправляють макіяж, зачіску та приносять плед, щоб я трохи зігрілася...

І раптово я побачила Сашу, який майже уже доходив до мене з великим букетом квітів і маленькою червоною коробочкою... І тут я зрозуміла, що це не реклама! Я була настільки шокована, що нічого не усвідомлювала. Але точно знала, що це та людина, з якою хочу поєднати свою долю. Тому відповідь була однозначною.

14 жовтня 2016 року, на Покрову, ми повінчалися у нашому монастирі у селі Хрещатик. Одягли українське вбрання, у мене на голові був прекрасний вінок з живих квітів. Цікаво, що до п’ятниці, 14 жовтня, лив такий дощ! А вже у день нашого вінчання виглянуло сонечко! А весілля, яке відбулося 15 жовтня, було просто незабутнім. Нам хотілося, щоб час зупинився.




– Нас поєднала доля у прекрасному місці – монастирі, – каже Олександр. – Це фактично уже наш сімейний монастир, куди ходять наші батька, де ми обвінчалися і де, швидше за все, будемо хрестити наших дітей.

Порада нареченим:

"Якщо у стосунках все вдається легко, без напруги, – це доля. Якщо ж щось недобре, важко, то не варто засмучуватися, бо, швидше за все, це не ваша половинка. Шукати нікого не потрібно. Просто приходить час, і люди одне одного знаходять. Не плануйте далеко вперед, а надійтеся на Божу волю".

Фотограф: Олександр Січковський
Ресторан: "Графська садиба"
Візажист-перукар: Тетяна Вакарюк
Відеооператор у день весілля: Boroda cinema
Відеооператор (пропозиція): Line cinema
Організатор пропозиції: "Імперія свят"

Леся ТОКАРЮК

Надсилайте короткий опис і декілька фото з вашого весілля на wedding@molbuk.ua

Редакторський відділ із задоволенням допоможе опублікувати
Вашу історію на нашому сайті або в журналі!

Приєднуйтесь до "Давай одружимось!" у соцмережах: VK, Facebook