Вікторія та Ян познайомилися на весіллі спільних друзів ще 5 років тому, але були тоді ще такі молоді та сором’язливі, що навіть не наважилися підійти одне до одного, хоча зацікавлений погляд та щира усмішка ще довго не покидала їхніх думок.

– Мене зарахували до числа студентів юридичної академії в Харкові, а Ян залишився в Чернівцях, – розповідає 21-річна Вікторія. – Минали роки, ми дорослішали, у кожного з нас були свої справи, навчання, робота. Певний час ми підтримували спілкування завдяки телефону та соціальним мережам, але відстань 1000 км зробила свою справу, і з часом наші розмови стали дедалі рідшими.



І ось минуло чотири роки. Вікторія повернулася до рідного міста і одного прекрасного вечора побачила повідомлення від Яна із запрошенням піти разом на каву.

– Спочатку я здивувалася, а потім в серці щось «йокнуло», переповнили емоції і згадалася та щира посмішка, яку я побачила при першому знайомстві, – пригадує дівчина. – Напевне саме від того часу і пішов відлік нашого безкінечного кохання.

Ми дуже часто зустрічалися, багато спілкувалися. І з кожним днем тем для розмов ставало все більше, а я, в свою чергу, розуміла, що він уособлює всі ті риси характеру, які я б хотіла бачити в своїй половинці.

– У нас є спільне хобі, ми обожнюємо волейбол, – додає 27-річний Ян. – Тричі на тиждень разом ходимо на тренування, де отримуємо додаткову порцію здоров’я, позитиву та задоволення. Ми багато подорожували, їздили з друзями в гори, до Києва, Харкова, летіли разом в Іспанію на відпочинок. А минулого року, 9 травня, поїхали до Львова, щоб здійснити нашу спільну мрію – стрибнути з парашутом. Все це нас зблизило ще більше, і найменший час, проведений на відстані, одне від одного здавався вічністю.



– 13 листопада був мій 21-й день народження, який запам’ятався мені найбільше, адже в цей день Ян зробив мені пропозицію, – усміхається Вікторія.

– Це було справжнім сюрпризом, адже я зовсім не чекала цього так швидко. Я хотіла, щоб ми провели цей день разом і в подарунок хотіла, щоб він замовив фотосесію для нас.

Ян продумав усе до дрібниць, замовив фотографа і відеооператора (який, за його словами, мав знімати роботу фотографа для реклами), замовив повітряні кульки та інші речі для фотозйомки, а ввечері ми збиралися в ресторан на романтичну вечерю.

По дорозі до ресторану в лісі ми фотографувалися, і я звернула увагу, що відеооператор знімає зовсім не фотографа, а нас із Яном. І в мене з’явилися підозри, що, можливо, мене чекають ще якісь сюрпризи. По приїзду в ресторан (який був абсолютно порожній) офіціант сказав, що всі столики зайняті і що ми можемо присісти тільки на вулиці.



Ми погодилися, і я пішла вслід за офіціантом до заднього двору, де на нас вже чекала жива музика (мій улюблений саксофон), доріжка до столу була встелена пелюстками троянд, а вслід за мною вийшов Ян з величезним букетом квітів та каблучкою. Це було справжнім сюрпризом! Мене переповнювали емоції, я відчувала себе найщасливішою дівчиною на світі!

А 24 червня 2016 року ми одружилися. Цього дня навіть погода посприяла нам: не було сильної спеки, і нам вдалося реалізувати все, що ми задумали. А медовий місяць ми провели на чарівних Мальдівах, з якого ми повернулися переповнені новими враженнями і готові до подружнього життя.



Фото: Сергій Доготар, Віталій Абрамчук

Леся ТОКАРЮК