Love is: Оленка + Вовчик
Оленка та Вовчик познайомилися три роки тому: разом заочно навчалися на юридичному факультеті ЧНУ.
І хоча на лекціях ніколи не пересікалися, на екзамен потрапили в одну групу.
– Вовчик сидів за мною, а в мене була книжечка. Ото він усе й гарненько списав, – пригадує Оленка. – З аудиторії він вийшов швидше, ніж я. Чекав, доки я вийду з іспиту. Потім ми разом вийшли на вулицю, і він каже: «Ну все, бувай. Я тобі подзвоню». Я ще подумала, як він мені зателефонує, якщо не має мого номера?
Невдовзі молоді люди знайшли одне одного «Вконтакті», переписувалися, а потім почали зідзвонюватися. І почалися перші спільні прогулянки… І вже 19 листопада 2010 року – на день народження Оленки – Вовчик офіційно запропонував дівчині зустрічатися.
– Пригадую, приїхав із такими гарними квітами, іграшковим ведмедиком, – усміхається Оленка. – Так приємно було! Із того часу ми почали зустрічатися. Мої батьки дивувалися: як така домашня дитина, а тепер додому приходить тільки переночувати. Ми багато подорожували, відпочивали разом: їздили в гори, на озера, у печери.
А зрозуміла, що це мій суджений, коли коханий подарував мені телефон (усміхається, – авт.). Колись мені наснився сон, що мій суджений подарував мені телефон. Мені мама ще сказала: «Той хлопець, який подарує тобі телефон, і стане твоїм чоловіком». І коли це сталося на мій день народження, я подумала: «Ну все, це доля».
15 вересня 2012 року Вовчик зробив коханій пропозицію.
– Це було так романтично! – пригадує Оленка. – Був звичайний осінній дощовий ранок. – Вовчик мені зателефонував і сказав: «Іди подивися у свою поштову скриньку». У скриньці був білий конверт із написом «Коханій», а всередині було послання-загадка: «Піди в місце, де ми з тобою познайомилися».
Я зрозуміла, що це університет. Почала дзвонити Вовчикові, а він трубку не бере, лише написав смс-повідомлення: «Я не буду брати трубку». Я зібралася й поїхала в університет. Мала бути там о 15.00, але приїхала раніше. Так замерзла – дощ, вітер, холодно. А там нікого немає.
Уже зайшла в нашу аудиторію – там теж нікого, уже питала охоронця в університеті, чи мені ніхто нічого не залишав, той лише похитав головою. Раптом побачила Вовчикового товариша – гарно одягненого, у костюмі. Я запитала: «Ти куди такий гарно вбраний?» А він лише коротко кинув: «Я на весілля» – і побіг.
А потім я побачила незнайомого хлопця з конвертом… У конверті було завдання: піти в парк, де відбулося наше перше побачення. Коли я підійшла до нашої лавочки, побачила високого незнайомого хлопця (зростом десь два метри) у костюмі, з такими окулярами, як у кота Базиліо. Цей хлопець дав мені іграшкового зайця зі словами: «Люби його, він любить ласку», а також ще один білий конверт! У конверті було завдання: піти в місце, де ми вперше поцілувалися, а це було в мене вдома.
Коли підійшла до свого дому, побачила там ще одного незнайомця з кульками й ще з одним конвертом. А в конверті завдання: гарно одягнутися й поїхати до Вовчика додому – у місце, де ми планували жити разом.
Я була ошелешена. А ще більше мене здивувало, що всі довкола все знали, але мовчали. Навіть мої батьки були в курсі.
– Тут треба додати, що щойно Оленка, отримавши перший конверт, поїхала до університету, я прийшов до її батьків із квітами й офіційно попросив у них руки їхньої донечки, – додає Вовчик.
– Мені моя сестра допомогла одягнутися, і я поїхала до коханого додому, – захоплено продовжує дівчина. – Мама Вовчика така була загадкова! А мого коханого вдома не було. А на стіні, де завжди висіли фотографії Вовчика та його друзів, були лише наші спільні з ним фотографії. І тут же на мене чекав ще один конверт: тепер мені потрібно було їхати в Садгору на гору, з якої видно панораму всього нашого міста – на гору, як ми її називаємо, Кохання. Я взяла таксі й поїхала.
Під горою на мене чекав товариш Вовчика (той, якого я бачила біля університету в костюмі і який сказав, що поспішає на весілля) із повітряними кульками. Тут грав духовий оркестр: саксофон, баян, контрабас… Було багато друзів з фото- та відеокамерами… І був мій коханий Вовчик з квітами, у костюмі!
Вовчик став на одне коліно, почав говорити мені найбажаніші слова. А я не запам’ятала ні слова! Грала наша мелодія…
– Я й сам не пам’ятаю нічого, – додає усміхаючись Вовчик. – Лише пам’ятаю, що хотів одягнути перстень, а взяв не ту руку. Хтось мені підказує: «Візьми іншу руку!». Погода була жахлива: дощ, вітер, холодно… Але ніщо не могло затьмарити наші почуття, особливо, коли кохана сказала: «Так!».
А потім було шампанське, солодкі поцілунки та імпровізоване весілля неподалік на дачі Вовчика. Друзі хлопця навіть намалювали Оленку та Вовчика, прикрасили малюнок вишитим рушником і повісили над нами... Це було незабутньо!
– А вже справжнє весілля, яке ми відгуляли 10 серпня 2013 року, у нас було дуже веселе, драйвове. Ми не хотіли якогось «кольорового» весілля, хотіли просто відпочити, – додає Оленка. – Але коли я готувала запрошення, побачила в Інтернеті листівки зі словами Love is, як на жувальній гумці. Потім зробили такі ж бонбоньєрки для кожного гостя. І вже гріх було не покласти в цей пакуночок жувальну гумку Love is…
Також у нас був брендволл зі словами Оленка та Вовчик Love is із датою нашого весілля і книга побажань для гостей. А прикрасою нашого весілля були наші гості – багато молоді, які зробили наше свято веселим і незабутнім!
Порада молодят:
«Пам’ятайте, що бути разом – це означає поступатися одне одному чимось і чимось жертвувати. Найголовніше – не зациклюватися на матеріальних благах, адже найкраще досягати всього разом. Любіть одне одного, цінуйте кожну хвилину проведену разом, адже сварки і незгоди не принесуть вам нічого хорошого.
Ви і ваша половинка – одне ціле, найрідніші на всьому світі! А на весіллі добре, коли багато молоді: тоді веселіше і драйвовіше. Не зациклюйтеся на дрібницях, потім це буде не важливо. Найголовніше – щоб вам було добре і все подобалося!»
Автор: Леся ТОКАРЮК
Сукня нареченої: "Леді Ді"
Костюм нареченого: ТМ "Воронін"
Ведучий: Микола Щербина (ТАМАДА що не набридає)
Ресторан: «Барон Гартенберг»
Фото: Василь Якимик
Відео: Андрій Урущак
Розваги на весіллі: гурт Mamma Mima
І хоча на лекціях ніколи не пересікалися, на екзамен потрапили в одну групу.
– Вовчик сидів за мною, а в мене була книжечка. Ото він усе й гарненько списав, – пригадує Оленка. – З аудиторії він вийшов швидше, ніж я. Чекав, доки я вийду з іспиту. Потім ми разом вийшли на вулицю, і він каже: «Ну все, бувай. Я тобі подзвоню». Я ще подумала, як він мені зателефонує, якщо не має мого номера?
Невдовзі молоді люди знайшли одне одного «Вконтакті», переписувалися, а потім почали зідзвонюватися. І почалися перші спільні прогулянки… І вже 19 листопада 2010 року – на день народження Оленки – Вовчик офіційно запропонував дівчині зустрічатися.
– Пригадую, приїхав із такими гарними квітами, іграшковим ведмедиком, – усміхається Оленка. – Так приємно було! Із того часу ми почали зустрічатися. Мої батьки дивувалися: як така домашня дитина, а тепер додому приходить тільки переночувати. Ми багато подорожували, відпочивали разом: їздили в гори, на озера, у печери.
А зрозуміла, що це мій суджений, коли коханий подарував мені телефон (усміхається, – авт.). Колись мені наснився сон, що мій суджений подарував мені телефон. Мені мама ще сказала: «Той хлопець, який подарує тобі телефон, і стане твоїм чоловіком». І коли це сталося на мій день народження, я подумала: «Ну все, це доля».
15 вересня 2012 року Вовчик зробив коханій пропозицію.
– Це було так романтично! – пригадує Оленка. – Був звичайний осінній дощовий ранок. – Вовчик мені зателефонував і сказав: «Іди подивися у свою поштову скриньку». У скриньці був білий конверт із написом «Коханій», а всередині було послання-загадка: «Піди в місце, де ми з тобою познайомилися».
Я зрозуміла, що це університет. Почала дзвонити Вовчикові, а він трубку не бере, лише написав смс-повідомлення: «Я не буду брати трубку». Я зібралася й поїхала в університет. Мала бути там о 15.00, але приїхала раніше. Так замерзла – дощ, вітер, холодно. А там нікого немає.
Уже зайшла в нашу аудиторію – там теж нікого, уже питала охоронця в університеті, чи мені ніхто нічого не залишав, той лише похитав головою. Раптом побачила Вовчикового товариша – гарно одягненого, у костюмі. Я запитала: «Ти куди такий гарно вбраний?» А він лише коротко кинув: «Я на весілля» – і побіг.
А потім я побачила незнайомого хлопця з конвертом… У конверті було завдання: піти в парк, де відбулося наше перше побачення. Коли я підійшла до нашої лавочки, побачила високого незнайомого хлопця (зростом десь два метри) у костюмі, з такими окулярами, як у кота Базиліо. Цей хлопець дав мені іграшкового зайця зі словами: «Люби його, він любить ласку», а також ще один білий конверт! У конверті було завдання: піти в місце, де ми вперше поцілувалися, а це було в мене вдома.
Коли підійшла до свого дому, побачила там ще одного незнайомця з кульками й ще з одним конвертом. А в конверті завдання: гарно одягнутися й поїхати до Вовчика додому – у місце, де ми планували жити разом.
Я була ошелешена. А ще більше мене здивувало, що всі довкола все знали, але мовчали. Навіть мої батьки були в курсі.
– Тут треба додати, що щойно Оленка, отримавши перший конверт, поїхала до університету, я прийшов до її батьків із квітами й офіційно попросив у них руки їхньої донечки, – додає Вовчик.
– Мені моя сестра допомогла одягнутися, і я поїхала до коханого додому, – захоплено продовжує дівчина. – Мама Вовчика така була загадкова! А мого коханого вдома не було. А на стіні, де завжди висіли фотографії Вовчика та його друзів, були лише наші спільні з ним фотографії. І тут же на мене чекав ще один конверт: тепер мені потрібно було їхати в Садгору на гору, з якої видно панораму всього нашого міста – на гору, як ми її називаємо, Кохання. Я взяла таксі й поїхала.
Під горою на мене чекав товариш Вовчика (той, якого я бачила біля університету в костюмі і який сказав, що поспішає на весілля) із повітряними кульками. Тут грав духовий оркестр: саксофон, баян, контрабас… Було багато друзів з фото- та відеокамерами… І був мій коханий Вовчик з квітами, у костюмі!
Вовчик став на одне коліно, почав говорити мені найбажаніші слова. А я не запам’ятала ні слова! Грала наша мелодія…
– Я й сам не пам’ятаю нічого, – додає усміхаючись Вовчик. – Лише пам’ятаю, що хотів одягнути перстень, а взяв не ту руку. Хтось мені підказує: «Візьми іншу руку!». Погода була жахлива: дощ, вітер, холодно… Але ніщо не могло затьмарити наші почуття, особливо, коли кохана сказала: «Так!».
А потім було шампанське, солодкі поцілунки та імпровізоване весілля неподалік на дачі Вовчика. Друзі хлопця навіть намалювали Оленку та Вовчика, прикрасили малюнок вишитим рушником і повісили над нами... Це було незабутньо!
– А вже справжнє весілля, яке ми відгуляли 10 серпня 2013 року, у нас було дуже веселе, драйвове. Ми не хотіли якогось «кольорового» весілля, хотіли просто відпочити, – додає Оленка. – Але коли я готувала запрошення, побачила в Інтернеті листівки зі словами Love is, як на жувальній гумці. Потім зробили такі ж бонбоньєрки для кожного гостя. І вже гріх було не покласти в цей пакуночок жувальну гумку Love is…
Також у нас був брендволл зі словами Оленка та Вовчик Love is із датою нашого весілля і книга побажань для гостей. А прикрасою нашого весілля були наші гості – багато молоді, які зробили наше свято веселим і незабутнім!
Порада молодят:
«Пам’ятайте, що бути разом – це означає поступатися одне одному чимось і чимось жертвувати. Найголовніше – не зациклюватися на матеріальних благах, адже найкраще досягати всього разом. Любіть одне одного, цінуйте кожну хвилину проведену разом, адже сварки і незгоди не принесуть вам нічого хорошого.
Ви і ваша половинка – одне ціле, найрідніші на всьому світі! А на весіллі добре, коли багато молоді: тоді веселіше і драйвовіше. Не зациклюйтеся на дрібницях, потім це буде не важливо. Найголовніше – щоб вам було добре і все подобалося!»
Автор: Леся ТОКАРЮК
Сукня нареченої: "Леді Ді"
Костюм нареченого: ТМ "Воронін"
Ведучий: Микола Щербина (ТАМАДА що не набридає)
Ресторан: «Барон Гартенберг»
Фото: Василь Якимик
Відео: Андрій Урущак
Розваги на весіллі: гурт Mamma Mima
Надсилайте короткий опис і декілька фото з вашого весілля на wedding@molbuk.ua
Редакторський відділ із задоволенням допоможе опублікувати
Вашу історію на нашому сайті або в журналі!
Редакторський відділ із задоволенням допоможе опублікувати
Вашу історію на нашому сайті або в журналі!
Додано: 25-03-2014, 18:35
Оцінка:
