Чернівчанин Валерій Іванов врятував життя коханій дружині, коли та захворіла на астму. Інженером-метрологом Чернівецької обласної клінічної лікарні чоловік працює відтоді, як створив соляну шахту в підвальному приміщенні лікарні. Ця шахта допомогла його коханій викарабкатися з того світу. Відтоді минуло вже більше 30 років, а Тетяна Іванова абсолютно здорова.

– "Зберегти якнайдовше ту мить, коли ми все ще разом", – думалося мені постійно відтоді, як Тетяна захворіла, – розповідає Валерій Іванов. – Від хвороби не допомагало вже ніщо. Ми тоді всі можливі методи випробували. Їхали навіть за кордон, та дарма. Лікарі розводили руками й готували до гіршого. Тоді я вичитав у якійсь книзі, що від астми допомагає процедура дихання сіллю.

Валерій Іванов вирішив аби що, створити соляну шахту для дружини. Для соляної кімнатки виділили підвальне приміщення обласної клінічної лікарні в Чернівцях. Чоловік власними силами та коштами перетворив підвальне приміщення на соляну шахту.



Тетяна – медик. Тому, за домовленістю з лікарями одразу ж перейшла працювати в соляну шахту, де й мала змогу постійно дихати вологим повітрям.
– І диво, – розповідає пан Валерій. – Дружині почало ставати краще, а напади стали рідшими. Нині вона абсолютно здорова. Навіть важко повірити, що тоді отримала другу групу інвалідності.

Нині пан Валерій, фізик за освітою, працює разом із дружиною в обласній лікарні. Окрім соляної шахти, подружжя створило ще й кімнату, де хворі дихають запашними травами евкаліпту, календули та м’яти.

– Тішить те, що прагнучи зберегти кохання, зміг допомогти й багатьом іншим хворим, – нині підсумовує Валерій Іванов. – Багатьом допомогло й зараз допомагає лікування в нашій соляній шахті.

Незважаючи на те, що працюють пліч-о-пліч, закохані запевняють, що не дозволяють одне одному набриднути. «Він не весь час сидить на роботі...», – жартує пані Тетяна. "Коли вона мені набридає, я собі йду до іншого кабінету", – відповідає, посміхаючись, пан Валерій.

– Насправді ж ми не встигаємо скучити одне за одним, бо в постійному контакті, – каже Тетяна Іванова. – А коли немає коханого поряд, то з’являється відчуття, що чогось не вистачає.

У парі закохані вже майже 50 років. І досі пан Валерій пише дружині вірші та готує найсмачніші страви.



– Кухня – моє царство: ні дружину, ні дочок туди не впускаю, – підсумовує чоловік. – Готую найрізноманітніші страви. Дружина хвалить, що смачно.

– Він такі вірші чудові пише, – каже пані Тетяна. – Я всіх їх зберігаю. Назбиралося б, мабуть, на товсту книгу.

І в Тетяни, і у Валерія батьки – військові. "Ми народилися в різних країнах, – розповідає жінка. – Я – у Німеччині, а Валерій – у Росії. Але виростали в Чернівцях, жили в одному будинку. Та по-справжньому звернули увагу одне на одного, коли Валерій повернувся з армії".

Це трапилося взимку, коли Тетяна з подружками, а Валерій із друзями пішли кататися на каток у парку Шевченка.



– Коли я побачив Тетяну на катку, щось у серці прокинулося і я почав до неї приглядатися, – зізнається пан Валерій. – А вже через рік зустрічань ми одружилися. Тетяна подарувала мені трьох донечок: старшу Тетяну й близнят Світлану та Надію. Старшу донечку я назвав на честь дружини.

Молодші близнятка народилися семимісячними. Як розповіло подружжя, це сталося 10 листопада, коли в Радянському Союзі святкували День міліції.

– Донечок народила передчасно, бо 7 листопада був мітинг і я разом з усіма крокувала Соборною площею, – пригадує Тетяна Іванова. – Згодом відчула біль і потрапила до пологового.

– Того дня мені телефонує лікар і каже: У вас уже дві донечки, – продовжує Валерій Іванов. – А я собі думаю, що старша донечка й немовля, а він мені пояснює, що народилися близнятка. Так я тоді від щастя почав жартувати. Кажу, вимкніть світло, бо вони на світло вилазять... А насправді був надзвичайно щасливий.



На той час Іванови жили в квартирі з батьками.

– Нам хотілося мати окреме житло. І дівчаток ми назвали на знак своєї "світлої надії" отримати квартиру – Світланою й Надією. Квартиру ми справді отримали, бо мали вже трьох дітей, – каже Валерій Іванов. – Тут у любові й злагоді живемо й нині.

Марина КОРПАН

Надсилайте короткий опис і декілька фото з вашого весілля на wedding@molbuk.ua

Редакторський відділ із задоволенням допоможе опублікувати
Вашу історію на нашому сайті або в журналі!