У Чернівцях і поза межами нашого міста Катю Суворову знають як професійного майстра-флориста. Її неймовірні ніжні букети та бутоньєрки були свідками не однієї романтичної історії. Але мало хто знає, що і в самої Каті неймовірна власна історія кохання.

Катя і Вадим одружені уже шість років. Побралися вони 25 вересня 2011 року, але розписалися раніше – 18 серпня. Щороку день розпису святкують як маленьке свято тільки для двох. Поружжя виховує п’ятирічного сина Андрійка.



– Познайомилися ми на конкурсі «Студент року ЧНУ», – пригадує Катя. – Вадим брав участь як конкурсант, а я допомагала з виступом другові зі свого факультету. Вадим одразу помітив мене, а я не надала цьому особливого значення, а вже на новорічній студентській вечірці Вадим дуже гарно запросив мене на перше побачення, яке і відбулося 2 січня.



Все було, як у кіно: оберемок троянд, катання на ковзанах і прогулянка тихими сонними вуличками Чернівців. Усі перші побачення ми зустрічалися при дуже «мінусових» зимових температурах, але Вадим завжди приходив із квітами. Ми багато гуляли, ходили в кіно, говорили про книги – про усе говорили, не могли наговоритися. Найбільше запам’яталася зустріч, коли Вадим чекав мене у сквері на Соборній площі у довгому темному пальто, а в руках тримав білу лілію. Це було так незвично гарно!

Того літа ми удвох вирішили піти в похід на гору Піп Іван. Три дні жили, як справжні туристи: разом збирали палатку, готували на вогні їжу, разом вилізли на одну з найгарніших вершин українських Карпат. Між іншим, кажуть, там рідко можна зробити гарні фото, бо частіше туман «чіпляється» за гору, а в нас вийшло чимало фото – сонячних і яскравих. Ми щасливчики!



Впродовж п’яти років закохані бачилися майже щодня, дивилися футбольні матчі, їли піцу, їздили відпочивати і проводили разом свята.

– Ми ніколи не розбігалися, як буває у деяких пар – так ніби ми дві половини одного цілого, – каже Катя. – Вадим вирішив показати мені світ і придбав подорож до Європи. Подорож у ті міста і країни не склалася, туристична фірма натомість запропонувала нам набагато крутішу – в Італію. Саме у Римі, в маленькій затишній піцерії, у серці давнього міста, Вадим, ставши на одне коліно, зізнався мені у намірі поєднати наші долі. Я одразу погодилася, бо свого життя без нього вже не уявляла! Кажуть, що насправді близька людина та, без якої ти вже себе не пам’ятаєш.



– Наше весілля було казкове, дуже веселе, романтичне, – пригадує Вадим. – Багато друзів, емоцій, посмішок. Стовідсоткове щастя! Ми насправді маємо неймовірно багато щирих, вірних товаришів, кумів. Кожне родинне свято – веселе, завдяки великій компанії чудових друзів.

– Якщо глянути на наші фото, здається, що ми ідеальні, – додає Катя. – Втім, ми так само, як усі, іноді розбігаємося у точках зору. Без періодичного «вогню» у стосунках вони б напевно не були такі теплі дотепер. А ще ми вміємо визнавати помилки і просити пробачення одне в одного, це дуже важливо. Кожну неідеальну рису характеру сприймаємо з жартами, позитивно.

Порада молодятам

Радимо багато рішень приймати тільки удвох, так починаються ідеальні сімейні стосунки – у довірі і підтримці своєї половинки. І обов’язково плануйте весільну подорож. Ці спогади і враження залишаться з вами на все життя.